Михайло Вербицький

  Михайло Вербицький (4.03.1815-7.12.1870).

         Піонер галицької музики, творчість якого започаткувала новий демократичний напрям в музичному мистецтві Західної України, один з тих, хто будував підвалини української національної музичної школи, основоположником якої пізніше став Микола Лисенко.

        І якщо славній «Руській трійці» – М.Шашкевичу, І.Вагилевичу, Я.Головацькому належить заслуга відродження західноукраїнської культури, то М. Вебицький посідає аналогічне місце в галузі музичного мистецтва...
  

     

        Донедавна ніхто твердо не міг назвати дати і місця його народження. І дуже добре, що врешті-решт це вдалося встановити в Перемишльському архіві.

     Десь узимку, випадково дізнавшись, що в консерваторії роблять безуспішні спроби встановити точну дату народження композитора (відомим був лише рік 1815), Юрій Ясиновський запропонував звернутися з офіційним запитом до Центрального історичного архіву у Львові. Однак у березні консерваторія отримала негативну відповідь через відсутність метричних книг Перемишльської єпархії. Порадили звернутися до архіву в Перемишлі. Здислав Будзинський встановив точну дату та місце народження М.Вербицького.

             «…В існуючій літературі предмету (Українська Радянська Енциклопедія, 2 вид., т.2, с. 184, М. П. Загайкевич, М. М. Вербицький, Київ, 1961 р.) прийнято за дату народження українського композитора Михайла Вербицького рік 1815 і село Улюч. Після уточнення збережених метричних актів тієї ж греко-католицької парохії факт цей не підтвердився. Більше того, аналіз певних обставин народження М.Вербицького давав підстави стверджувати, що народження і хрещення М.Вербицького не могли відбутися в Улючі. 

           Його батько був греко-католицьким духівником, а тим часом парохом в Улючі від 1784 року був священик Василь Могильницький, родич Яна (Івана) Могильницького, автора першої граматики української мови. Капеланські обов’язки він виконував в Улючі, без перерви до 06.11.1819 року, тобто до смерті. Священик Михайло Вербицький, декан Бірчанський вперше з’являється в цій парохії лише на його похороні. 

              Михайло Вербицький народився 4 березня 1815 року у селі Явірнику- Руському в Надсянщині, в родині священника. Його матір’ю була Пелагея з дому Паціновська, хресними батьками були Антон Чижевич і Йосифата Гембаровичева, обоє походження шляхецького». 

          Доля не була до нього ласкавою. Коли Михайлові виповнилося 10 років, помер батько і ним та його молодшим братом Владиславом заопікувався їх далекий родич перемишльський владика Іван Снігурський, один з найяскравіших діячів Української Греко-Католицької Церкви. Владика подбав не лише про добробут хлопців, але й про їхню освіту.

1828 року при Перемишльській катедрі владика Іван Снігурський заснував хор, а згодом і музичну школу, в яких співав і навчався Михайло. 

           Вже на Великдень наступного 1829 року цей хор з великим успіхом дебютував в урочистому богослуженні, де Вербицький разом з Іваном Лаврівським виступили як солісти. Побачивши такий блискучий результат, вл. Іван Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора Алоїза Нанке. У Нанке Михайло Вербицький отримав грунтовну музичну освіту, зокрема, з композиції. 

     Пізніше наш композитор так оцінив своє навчання: «школа сталася консерваторією в мініатюрі, а хор дорівнював добрій опері». Безперечно, важливе значення для формування Вербицького як композитора мав репертуар хору, в якому були як твори віденських класиків Й. Гайдна, В.А. Моцарта, так і музика композиторів «золотої доби» української музики — М.Березовського та Д.Бортнянського. Саме духовні концерти Бортнянського найбільше вплинули на музику Західної України і світогляд Вербицького зокрема. Адже тоді, коли в церквах панувало одноголосся (самолівка) та простеньке двоголосся (єрусалимка), творчість Бортнянського представила високопрофесійне багатоголосся. Пізніше композитор так висловився: «Бортнянський, як то кожний правдиво учений музика осудить, є для русинів тим, чим є в Західній Європі Моцарт, Гайдн та ін.». 

       І, мабуть, не дивно, що першими творчими спробами Вербицького-композитора стали саме церковні твори. Ймовірно, що це були мішані хори «Іже херувими» (Es-dur) та «Да ісполнятся уста наша» (B-dur) латинською мовою.

      Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії. Заняття музикою не перериваються: керує хором семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжувала його протягом усього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, здобули широку популярність у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу зберігся створене ним «Поученіє Гітари», яке стало першим подібним посібником в Україні.

      У другій половині сорокових років Михайло Вербицький звертається до релігійної музики і в цей період пише повну Літургію для мішаного хору (1847), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. Окрім Літургії, він створює знамените «Ангел вопіяше» та ін. церковні композиції.

      Коли наприкінці сорокових років налагоджується активне театральне життя, Вербицький одразу ж заходився писати музичні номери до українських театральних вистав. П’єси, що ставились на театральних сценах Львова і Галичини, здебільшого були перекладами як з української драматургії та літератури, так і з польської, французької та австрійсько-німецької драматургії. Музика у цих п’єсах відігравала дуже важливу роль, оскільки вносила у вистави яскравий емоційний елемент, а також наближувала чужомовні сюжети до українського колориту. Тому навіть досить посередні п’єси саме завдяки музиці Вербицького здобували велику популярність.

       Один із сучасників писав: «Музика Вербицького жвава, проста і так вбивається в пам’ять, що тоді в Перемишлі, на другий день по виставі її скрізь співали». Відомо, що власне в жанрі співогри (нім. зінгшпіль) Вербицький написав музику до понад 20 вистав. У цей час Вербицький створив музику до таких вистав як «Верховинці», «Козак і охотник», «Проциха», «Жовнір-чарівник» та ін.

      Однак політичні події повернулися так, що 1848-49 роки стали початком і завершенням першого етапу відродження українського театру, тож протягом декількох років Вербицький не писав музики до п’єс. У 60-х роках композитор знову звертається до жанру співогри, бо у Львові був відкритий театр «Руської Бесіди». Для цього театру Вербицький пише побутову мелодраму «Підгіряни», одну з найпопулярніших п’єс композитора, згодом «Сільські пленіпотенти», «Простачку» та ін.

    1850 року він отримує єрейські свячення. Кілька років йому доводилося переїжджати з однієї сільської парохії на іншу, аж поки 1856 року він не осів у селі Млинах на Яворівщині (сьогодні територія Польщі), де прожив решту свого життя. Та матеріальні нестатки і тут не покидали його. Його товариш по перемишльському катедральному хорі о. Іван Сінкевич писав, що «на обідньому столі композитора дуже часто не було нічого, крім яблук».

       Попри різні труднощі, Вербицький ніколи не втрачав оптимізму, продовжував писати. І мабуть не дивно, що саме в Млинах Вербицький у своїй композиторській творчості знову повернувся до релігійної музики. Він переробив, написану 1847 року Літургію для чоловічого хору. Крім цього, написав «Іже Херувими», «Тебе поєм», «Святий Боже». На відміну від літургійних творів 40-х років, ці композиції складніші фактурою, мелодикою, розвинутою поліфонією. Для релігійної музики о. Вербицького взагалі є характерним, що кожен твір – це ніби бесіда, розмова з Богом, тиха і довірлива.

       В останні роки життя композитор займався педагогічною діяльністю, писав статті, творив хорову та інструментальну музику. При цьому використовував вірші Т.Шевченка, Ю.Федьковича, І.Гушалевича. Популярними стали пісні «Заповіт», «Поклін», «Жовнір», написані для чоловічого та мішаного хорів. Створив для оркестру ряд увертюр, полонезів. Написав кілька вальсів, використовуючи народні меолодії. Серед його учнів були отці-композитори Віктор Матюк і Порфирій Бажанський. 

    Останні роки життя був парохом у селі Млинах на Яворівщині (теперішня територія Польщі). Там і похований. Тільки у 1934 році поставлено скромний пам’ятник на його могилі за кошти, зібрані членами хорового товариства «Бандурист» і односельчанами.

     В своєму житті, а точніше творчості, Михайло Вербицький зробив один дуже важливий чин — він створив патріотичну пісню на текст Павла Чубинського «Ще не вмерла Україна», що згодом стала гімном України.

Безсумнівним залишається той факт, що пісня «Ще не вмерла Україна» відразу набула великої популярності серед свідомої молоді Галичини. І тому не дивно, що з проголошенням Незалежності України, саме цей твір Михайла Вербицького став гімном нашої держави.

    Вперше пісня зазвучала у селі Млини. За життя Михайло Вербицький, напевно, не знав, що такою популярною вона стане. Бачив Україну єдиною державою, а не поділеною на Східну і Західну.

       У двадцятих роках М. Вербицькому на його могилі поставлено пам’ятник, який у своїй верхній частині по боках нагадував два нерозквітлі бутони, які символізували, видно, що не до кінця розквітнув талант композитора. На цементній оправі пам’ятника вибито прізвище і роки життя Михайла Вербицького. Згодом дописали: «Автору гімну України».